Придивившись до прогресивного досвіду Норвегії, Україна може швидше наблизитися до потужного процесу заміни авто з двигунами внутрішнього спалювання на електромобілі, а відтак - до покращання екології в містах.
Серед нових авто, проданих минулого року в Норвегії, 31% складають електромобілі. Можливо, ця цифра не дивує, коли думати щось на кшталт "ну, Норвегія - багата держава із заможними людьми, от і не дивно, що там стільки прогресивних...". Але якщо згадати, що Норвегія - лідер серед європейських держав за запасами нафти - а отже, за такою логікою, вартість бензину тут можна було би штучно занизити - логіка не виглядає вже такою залізною.
Щоправда, в дійсності все значно цікавіше. У Норвегії в 1990 був створений Державний нафтовий фонд, який виконує роль як стабілізаційного, так і "фонду майбутніх поколінь". В нього йде близько половини нафтових доходів держбюджету. У вересні 2017 року Державний нафтовий фонд Норвегії вперше досяг обсягу в 1 трлн доларів. Ця сума становить близько 189 тис. доларів на кожного з 5,3 млн чоловік, що проживають в Норвегії. Тому ця держава - чудовий приклад стратегічного мислення в політиці. І це стосується не лише використання нафти, але й політики щодо електроенергії та електромобілів.
Цікаво, що електроенергія в Норвегії також порівняно недорога (але дорожча, ніж у нас), тож стрімкий розвиток електромобільної галузі тут не виглядає сенсаційним. Переважна частина нафти, як бачимо, йде на експорт, прибутки - в бюджет. А внутрішні потреби забезпечуються здебільшого енергією гідроелектростанцій, розташованих на місцевих ріках та водоспадах. За показником виробництва "гідроенергії" Норвегія - на першому місці в світі. Також тут активно використовують енергію вітру та припливів.
Саме цей факт і робить електрокари такими привабливими для норвежців: по-перше, це порівняно недорого, а по-друге - екологічно. А вони - люди з дуже високим рівнем екологічної свідомості. Та й до всього ще й держава тут подбала тут про цілу низку факторів, які роблять електромобілі ще більш привабливими для норвежців. Які ж висновки може зробити українська влада з норвезького досвіду? Давайте аналізувати разом.
